Про Першу світову війну у сучасності говорять не так багато, але місцеві мешканці Гамбурга знають її історію. Саме ця війна почала історичну цензуру й призвела до жертв та руйнувань. Несправедливі умови Версальського договору загнали Німеччину до економічної та політичної кризи. Далі почав розвиватись нацизм, а вже у його підсумку Друга світова війна.
Гамбург був тиловим містом з серпня 1914 року та по листопад 1918 року. Більша частина чоловіків була мобілізована, тому життя міста докорінно змінилось. Більше на ihamburg.eu.
Місто у період війни
У мегаполісі створили військову адміністрацію й на початку серпня 1914 року військове командування перебралось у забудову на Palmaille в Альтоне. Вони повинні були відповідати за продовольство армії та контролювати ключові сфери життя Гамбурга. Це стосувалось регуляції преси, заборони зібрань, контроль відправлень поштою та облаштування місць, куди привозили полонених. Їх завданням також було розроблення пропагандистських заходів та різноманітних економічних операцій.
Сенат зберігав контроль за постачанням продуктів та над буденними справами міської адміністрації. Та багато місцевих ресторанів, кафе, що мали французькі чи англійські назви, були перейменовані на німецько-патріотичні. У той час постраждалі від воєнних дій почали повертатись додому й у місті більшість людей були каліками, жінками, дітьми та особами поважного віку.
Варто зазначити, що роботу Сенату значно обмежили, бо з початком воєнних дій конституційні права скасували, а влада у місті перейшла до генерала-майора. Посаду обіймав генерал артилерії Максиміліан фон Роль, а потім 5 червня 1916 року його замінив генерал Адальберт фон Фальк. Спершу з ними працювало декілька військових та чиновників, а до осені 1917 року командування збільшилось до 400 військовослужбовців.
Будні містян
Оскільки чоловіків масово мобілізували, то життя жінок докорінно змінилося. Вони почали працювати на чоловічій роботі, щоб хоч якось годувати дітей та літніх батьків. Хоч таким родинам військових держава надавала підтримку, вона була дуже малою, щоб суттєво допомогти оплачувати житло, одягатись чи купувати харчові продукти. Матеріалів для обігріву та продуктів дуже не вистачало й треба було стояти у черзі, щоб хоч щось придбати.
Основним продуктом того часу була бруква, бо критично не вистачало хліба та картоплі. Бруква мала дуже малу харчову цінність й коли постачання продуктів обмежили, недоїдання людей стало серйозною проблемою, особливо у малозабезпечених родинах.
Причинами такої ситуації з харчами та опалювальними матеріалами була думка влади, що ця війна коротка й швидко закінчиться. Військово-морська блокада заважала повноцінному імпорту продуктів, тож нестача робочої сили й тривалість воєнних дій позначились на сільському господарстві.
У серпні 1916 року почались голодні бунти у районах Хаммербрук та Бармбрек у Гамбурзі, де жило багато робочих, які найбільше постраждали від війни, бо мали низьку зарплатню. Варто зазначити, що держава забороняла публікувати у листах польової пошти про погані справи вдома, щоб не псувати настрій військовим. Для економіки міста війна стала вирішальним ударом. Через блокаду порту багато людей втратили роботу, а торгівля проходила тільки з нейтральними країнами.
Кінець війни
Перед кінцем війни як у Гамбурзі, так і в інших містах Німеччини, відбувалась революція. У її результаті створена за зразком Кіля Рада робітничих та солдатських депутатів розділила політичну владу з Сенатом.
У Гамбурзі в результаті війни загинуло 31 000 осіб, які загинули на війні. Це становить близько 2,85% від загальної кількості населення в 1,1 мільйона осіб у 1913 році.