У 1892 році Гамбург пережив епідеміологічний апокаліпсис. Місто, яке пишалося своїм портом і торгівлею, опинилося в епіцентрі епідемії холери. Тисячі загиблих, паралізовані вулиці, міжнародний осуд – усе це змусило місцеву владу глянути на санітарну ситуацію вже без рожевих окулярів. І тут у кадрі з’являється Бернгард Нохт – лікар із військовим досвідом, ясною головою і, здається, з міцними нервами. Саме йому доручили найгірше: навести лад у портовій медицині. Починалося все з перевірок кораблів і знезараження води, але з часом заходи безпеки виросли в щось значно більше – інституцію, яка й досі займається тропічною медициною та має ім’я Нохта. Здобутки видатного медика обговоримо далі на ihamburg.eu.
Холера 1892 року: момент істини для Гамбурга
До кінця 19 століття Гамбург виглядав як типовий приклад успішного північного міста – з пароплавами, біржею, ілюзією прогресу й… майже повною відсутністю сучасної системи водопостачання. Каналізація працювала за принципом «якось воно буде», питна вода надходила з Ельби без жодного очищення, а міська рада роками ігнорувала поради адептів суворого дотримання гігієни. Не бачила сенсу? Вважала фанатизмом? Хтозна. Тоді не було ще таких закладів, як клініка Асклепіос Санкт Георг.
Тож коли влітку 1892 року почали масово хворіти люди, багато хто не відразу зрозумів, із чим мають справу. Але холера не чекала. За кілька тижнів кількість загиблих сягнула майже дев’яти тисяч. Місто втратило контроль над ситуацією – і заодно свою репутацію. Гамбург опинився в ізоляції, а в газетах з’являлися гнівні тексти про «європейський порт без гігієни».
Саме ця катастрофа змусила владу нарешті визнати: з медициною треба щось робити. Не точково – на рівні системи. На чолі змін поставили людину, яка вже знала, як працюють великі інфекції у замкнутих середовищах. Лікаря флоту, який бачив не одну епідемію в морі. Так у місто прибув Бернгард Нохт.
Хто такий Бернгард Нохт і його роль у Гамбурзі
Бернгард Нохт народився у 1857 році в Сілезії, але справжню практику медицини опановував не в університетських авдиторіях, а на кораблях. Він був військовим лікарем імператорського флоту – тобто тим, хто не роздає рецепти, а рятує екіпаж у тропіках, лікує дизентерію в тісних каютах і міркує, як не занести малярію з однієї колонії в іншу. І цей досвід виявився напрочуд корисним, коли в Гамбурзі вирішили: портові хвороби потребують не чиновника, а польового командира в білому халаті.
У квітні 1893 року Нохта офіційно призначили портовим лікарем. Його зона відповідальності – усі кораблі, які прибували до Гамбурга, екіпажі, вантажі, причали – словом, усе, що могло «занести». Він організував санітарні огляди суден, перевірки документів, карантини, дезінфекцію води, створив мережу повідомлень про підозрілі симптоми серед моряків. Нохт мислив масштабно й не обмежувався формальностями: порт мав стати по-справжньому безпечним.
Кажуть, що саме в ці роки в нього й народилася ідея – створити медичний майданчик, який займатиметься всім, чим жила тропічна медицина: від малярії до жовтої гарячки. Але спершу треба було переконати гамбурзьких чиновників, що медицина – це теж інфраструктура. І він таки це зробив.
Інститут, що почався з порту
1 жовтня 1900 року в Гамбурзі відкрився Інститут судових і тропічних хвороб – перший у Німеччині й один із перших у світі на той час. Він розташувався буквально за кілька кроків від гавані, на пагорбі з видом на річку, ніби спеціально, щоб бачити кожен корабель, що входить до порту. Директором призначили, звісно, Нохта – не тому, що він був ініціатором, а тому, що без нього інститут просто не з’явився б.
Установа мала доволі чіткі завдання: дослідження тропічних інфекцій, підготовка лікарів до роботи за кордоном (передусім у колоніях), медичне обслуговування моряків, контроль за хворобами, які могли «приїхати» в Гамбург разом із вантажем чи пасажирами. Але на практиці інститут перетворився на щось значно ширше – він став своєрідним хабом, де наука, практика й політика зустрічались у щоденній рутині боротьби з інфекціями.
Уже за кілька років установа набрала авторитет: сюди приїжджали вчитися з усього Рейху, а згодом і з-за кордону. В інституті розробляли методики вакцинації, вивчали збудників малярії, тестували нові ліки. При цьому Нохт наполягав на моделі «три в одному»: дослідження, лікування, навчання. Усе під одним дахом, як зараз сказали б – на одній платформі.
А ще наш герой дбав про публічність: регулярно публікував звіти, комунікував із міською владою, писав статті для фахової та широкої авдиторії. У 1942 році інститут офіційно перейменували на його честь – Bernhard-Nocht-Institut für Tropenmedizin. І назва ця збереглася донині.
Медицина між колоніалізмом і наукою
У 21 столітті ми вже звикли ставити незручні запитання до біографій минулого – й історія Бернгарда Нохта тут не виняток. Бо тропічна медицина на початку 20 століття існувала не в стерильному вакуумі науки, а цілком у межах колоніального проєкту. І навіть якщо сам Нохт не виступав політичним рупором імперії, його інститут працював на задачі, які диктувала доба.
Серед них – підготовка лікарів для німецьких колоній в Африці та Океанії, дослідження хвороб, які передусім загрожували європейцям за кордоном, а не місцевому населенню, участь у медичних експедиціях, що поєднували дослідницьку цікавість із колоніальним адмініструванням. Як зазначено в історичному звіті інституту, ці зв’язки не можна ігнорувати, хоча й варто розглядати їх у контексті часу
Тут важливо не впадати ні в апологетику, ні в анулювання. Нохт і його команда справді зробили багато для розуміння тропічних інфекцій, вони навчали сотні фахівців, запроваджували нові стандарти. Але одночасно вони працювали на систему, де медицина часто служила знаряддям контролю. І це той момент, коли медична історія несподівано перетинається з політичною.
Пам’ять про Нохта: вулиця, інститут і тиха слава
Інститут тропічної медицини імені Бернгарда Нохта працює навіть у наш час – у тій самій будівлі над портом, на тій самій вулиці, яка тепер офіційно зветься Bernhard-Nocht-Straße. Поруч розташовані сучасні офіси, готель Empire Riverside, ресторани. Але якщо підняти очі, то можна побачити фасад із позолоченим написом і гербом – нагадування про те, звідки тут усе почалося.
Сам Нохт пішов із посади у 1930 році, а з життя – у 1945-му. Його ім’я залишилось у міській історії не через пам’ятні таблички чи гучні кампанії, а радше як частина медичної культури Гамбурга. Про нього рідко знімають фільми, не пишуть біографічні бестселери, але в німецьких підручниках він є – як лікар, що збудував систему. А для фахівців із тропічної медицини – це прізвище звучить фактично як бренд. І на це є свої причини.
У певному сенсі його спадок – це не стільки сам інститут, скільки підхід: думати системно, реагувати швидко, працювати на випередження. Те, чого іноді бракує навіть у 21 столітті. Ну а сама ця історія нагадує дещо, що приблизно в той самий час відбувалося в британському Ліверпулі: там теж була епідемія холери через погану санітарну ситуацію. Там теж були свої герої, які врятували місто та його мешканців, зокрема Генрі Данкан. А ще там виникла перша у світі школа тропічної медицини.