У ХІХ столітті спалахи епідемії холери періодично з’являлися у різних містах Європи. Історики називають їх “бичем великих міст”. Тоді люди всіляко прагнули оселитися в мегаполісах, щоб користуватися благами цивілізації. Але часом за це доводилося розплачуватись здоров’ям і навіть життям. Адже у великих містах раз у раз спалахували епідемії.
Одна з трагедій, що сколихнула всю Німеччину, стала епідемія холери в Гамбурзі у 1892 році. Вона увійшла в історію міста як катастрофа, яка забрала життя тисяч людей. Більше на ihamburg.eu.
Причини епідемії у Гамбурзі
Руйнівні спалахи холери забирали життя дорослих та дітей у різних містах Європи протягом тривалого часу. Вважалося, що захворювання бере початок у долині річки Ганга – великої водойми в Південній Азії. На початок ХІХ століття холера спалахували саме у тій місцевості. Але у працях Гіппократа та інших давньогрецьких лікарів також зустрічається згадування цієї недуги у деяких європейців. На початку XIX століття почалася хвиля безперервних пандемій у різних країнах і Німеччина стала винятком.
Хоча до 1892 року в Гамбурзі вже були спалахи холери, саме цього року хвороба прогресувала настільки, що у місті було оголошено надзвичайний стан. Епідемія вибухнула у літні місяці, а літо того року виявилося дуже спекотним. Вода в Ельбі, центральній водоймі Гамбурга, прогрілася до аномальних показників. Це сталося через сильну спеку і низький рівень води в річці.
Крім аномальної спеки розвитку епідемії, сприяло і те, що в місті була відсутня система фільтрації води. Сенат роками працював над створенням проєктів з очищення води, але результату не було. Тому гамбуржцям доводилося використовувати для пиття неочищену воду з Ельби. Водночас наявність міського порту та промислові роботи в регіоні забруднювали водойму. Також виникала проблема з неочищеними стічними водами із каналізаційної системи під час припливу.
До того ж у Гамбурзі в другій половині XIX століття була велика кількість бідних кварталів, де місцеві жителі та мігранти проживали в антисанітарних умовах. Всі ці фактори в сукупності сприяли тому, що епідемія холери в Гамбурзі розвивалася інтенсивно і забирала життя тисяч людей.
Події серпня-жовтня 1892 року
Вважається, що першим постраждалим став працівник порту, на прізвище Залінг. Передбачається, що він, займаючись будівельними роботами у спекотний літній день, випив води прямо з Ельби. Це сталося 15-16 серпня 1892 року, а протягом наступних кількох днів у Гамбурзі стало відомо про ще кілька місцевих жителів, що заразилися. Вони вмирали через 1-2 дні після зараження. Пізніше медики пояснювали, що організм не міг впоратися зі зневодненням та гострою діарейною інфекцією, викликаною бактеріями. Ситуацію ускладнювало те, що місцева влада всіляко заперечувала факт появи епідемії, а першим жертвам так і не поставили точний діагноз.
Наступні тижні епідемія прогресувала стрімко. Інфекційні відділення місцевих лікарень були переповнені. Тому на вході до центральних гамбурзьких клінік будували бараки – тимчасові будівлі, куди поміщали хворих з холерою. У вересні, у пік епідемії, щодня ставало відомо про сотні хворих. На жаль, за три місяці холерою заразилося понад 17 тисяч гамбуржців, із них понад 8600 людей померло.
Трагічні наслідки спалаху холери в Гамбурзі торкнулися насамперед бідних верств населення. Люди, які жили в тісних кімнатах у антисанітарних умовах, стали першими жертвами епідемії. Їхні будинки були розсадниками мікробів та бактерій, тому холера, яку провокують бактерії, вражала таких гамбуржців одного за одним.
Боротьба з епідемією
Наприкінці серпня, коли Сенат усвідомив масштаб трагедії та звернувся за допомогою до міністерства охорони здоров’я Пруссії, до Гамбурга було призначено Роберта Коха – німецького лікаря та мікробіолога. Для боротьби з холерою було також створено спеціальну комісію, яка виконувала вказівки Коха. Можливості медиків на той час були вкрай обмежені і про вакцину не йшлося. Але для боротьби з епідемією було вжито заходів, які виявилися дуже ефективними. Під керівництвом Роберта Коха відбулися такі заходи:
- закриття шкіл, садів та інших громадських закладів, особливо розважального характеру;
- розробка доступної терапії для тих, хто заразився, яка включала прийом соляної кислоти і використання касторової олії;
- обробка будинків, в яких проживали хворі, хлорним вапном та деякими іншими розчинами;
- забезпечення гамбуржців питною водою – її кип’ятили та розвозили по всіх районах міста.
Коли в листопаді стало відомо про успішну роботу, в Гамбурзі продовжили роботи з удосконалення епідеміологічної ситуації. Наприклад, у грудні 1892 року у місті було засновано Інститут гігієни та навколишнього середовища. А 1893 року в Гамбурзі збудували фільтрувальну установку для водопровідної станції. Також у місті запровадили посаду портового лікаря і цей фахівець стежив за станом здоров’я тих, хто прибував до міста із зарубіжних країн.
У внутрішньому дворі Гамбурзької ратуші знаходиться фонтан Гігея – ця пам’ятка присвячена жертвам холери у місті. Він нагадує про те, що інфекційні захворювання не знають меж, тому міській владі треба бути напоготові.
